May 6th, 2008

День Перемоги

Міфи й непорозуміння: Ми - онуки війни?

 

Скоро – чергова річниця перемоги в другій світовій війні. Втисячне проговорюються заяложені фрази про святий подвиг тих хто порятував людство від нацизму. І всоте лунають так само вже звичні фрази про фактичну поразку радянських людей у другій світовій, чиє рабство було закріплене новою хвилею повоєнних сталінських репресій, тоді як переможені країни стали заможними й демократичними. Сталін мав пити щурячу отруту, так само, як і Гітлер, то було б направду гідне завершення Другої світової! І СРСР мав розпастися ще тоді.

Але історії не перепишеш. Вітчизняна війна завжди вважалась радянською святинею. Цей настрій підтримувалось якісним радянським кінематографом, щемкими фронтовими піснями і сльозами на очах тих, хто все те пам’ятав. Ми жили в атмосфері культу війни, коли святість війни переходила навіть у неконтрольоване згори молодіжне середовище. А втім, поки на чорно-білих екранах гинули гарні хлопці в пілотках, дядьки з орденськими планками завзято воювали з чергою за додаткову дефіцитну в СРСР бляшанку згущонки, відштовхуючи вагітних жінок. Але це вважалось за потрібне не помічати, соромлячи тих, хто не запропонував фронтовикові сидяче місце у транспорті.

…А сьогодні їх висаджують із маршруток, водій завжди скаже, що в нього пільгове місце вже зайнято, і їх шкода. Іноді хтось з молодих заплатить гривню за фронтовика у маршрутному таксі, і вони вдячно беруть ту послугу, і їдуть, куди їм треба, не вимагаючи сидячого місця. Але ще більшою мірою їх шкода тому, що величезна армія, яка перемогла страшний і грізний нацизм, виявилась безпорадною перед власною тиранією. Зовсім як у вірші Йосифа Бродського «Похорон Жукова»: «смело входили в чужие столицы, но возвращались в страхе в свою». З війни прийшли ті, хто не боявся смерті й умів тримати зброю. Вони приступили до мирної праці. Але чи виступали вони проти страшних повоєнних репресій? Країна, яка виграла другу світову, згодом сама розв’язала неправедні війни. Ті, хто порятували світ від фашизму, чи виступили вони проти тих воєн? Чи був бодай один голос від ветерана Великої Вітчизняної, щоб їхніх онуків не гнали, як баранів до бійні Афганістану? 

Їхнє життя закінчилось більше 60 років тому. І тому їх сьогодні шкода найбільше.